5 історій про німецько-українські подружжя в Підгайчиках-Унтервальдену

Німці Галичини до Другої світової війни - це закриті спільноти, які берегли і плекали свою ідентичність. Тому мішані шлюби між німцями та іншими національностями були рідкістю. Та все ж були.

Цікавинкою таких мультикультурних союзів було ставлення до них німецької родини, адже часто бувало так, що мішане поружжя не приймали в німецьку родину і вони були змушені шукати собі кращої долі поза родинною хатою.

Маємо в нашій скарбниці кілька таких історій.

Історія 1. Якуб Штайн та його дружина-українка Броніслава з Миколаєва

Якуб Штайн був столяром. В Унтервальдені досі стоїть збудована ним хата з дерев’яним ґанком неймовірної краси. Онука Якуба - Надін Штайн розповідає, що її бабця, дружина Якуба, була українкою. Її батьки були багатодітними селянами (мали 7 дітей) з Миколаєва (недалеке село від Унтервальдену).

Не можемо зараз знати, за яких обставин познайомився Якуб зі своєю дружиною. Але вони разом з німецькою сім’єю чоловіка жили в Унтервальдені. З ними й були виселені восени 1939 року до Німеччини.

“Моя бабця разом із дочкою Стефанією виїжджали з Унтервальдену потягом. А дідусь повантажив усе, що міг, на віз і виїхав пізніше - кіньми. Не знаю, скільки часу він їхав, але дорогою його пограбували. Мої дідусь з бабусею зупинитись у таборі для переселенців у Данцігу (тепер Гданськ - ред.), там у вересні 1940 року народилася їхня друга дочка - Лола. Потім вони опинились у Нойгофі біля Гільдесгайму (тепер частина міста Гільдесгайм у Нижній Саксонії - ред.). Там у 1943 році народився мій батько,” - розповідає пані Надін, що береже історію свого роду.

Історія 2. Поляк з Унтервальдену, що одружився з німкенею

В одному із відеоспогадів нашої односельчанки Ганни Кінаш чуємо: “Добре жили німці з нашими людьми, одні до других ходили. Навіть поляк тутка був, родина польська тут була, то оженився з німкенею”.

З давніх планів Унтервальдену бачимо, що тут у 1939 році проживало лише 5 польських родин, то ж, імовірно, наша респондентка, розповідає про чоловіка з родини Черкаських або ж Чеховських. Проте цю історію повністю дослідити не можемо, адже ця мішана родина разом зі всіма німцями Унтервальдену покинула село 1939 року.

Історія 3. Франц Фріц та його дружиназі Словіти (дані з німецької служби переселення (1939-1940 років) надав дослідник галицьких німців Ганс Крістіан Гайнц)

Франц Фріц був старшим мельником. Шлюб зі своєю дружиною Катериною вони брали 1926 року в греко-католицькому храмі в сусідній Словіті. Проте після заміжжя дружина приймала чоловікове віросповідання - лютеранство.

У листопаді 1927 року в Франца і Катерини народився син - Адольф Фріц. Жило подружжя у Словіті аж до 1939 року.

Фріци були одними із тих, кого депортували з Галичини у 1939 році. Спочатку сім'я мешкала в Перемишлі, згодом - ще в кількох польських містах, згодом опинились в Фло-Зелігенталі (земля Тюрингія, Німеччина). Проте після Другої світової війни через радянські спецслужби переселились схід Німеччини.

Історія 4. Кароль Ґруф - зарібник з Унтервальдену та його Єва

Зустрічаємо подібні історії також і в метричних книгах греко-католицької парафії в Підгайчиках. Ось одна із них:

Кароль Ґруф - син Івана та Кароліни (з дому Юнґ), зарібник, стану вільного, народився 16 грудня 1906 року в Унтервальдені і там мешкає, релігії євангеліцької. Єва Куземська - дочка Йосипа та Анни (з роду Назар), зарібниця, стану вільного, народилася 27 квітня 1905 року в Сухоріччі (Львівського повіту), мешкає в Унтервальдені (парафія Підгайчики), обряду греко-католицького.

Звінчані 2 лютого 1930 року.

Історія 5. Рудольф Юнг та його Тетяна з Добрянич. (Філіальна протестантська громада парафії Унтервальден)

“Один німець ся був вернув. Бо він ся оженив з українкою. І він вернувся забрати жінку. Бо вона не поїхала. І тут був його син. Тугдишній як я. І він хтів забрати сина. І він хтів забрати сина і жінку, но вона не поїхала. Бо вона мала першу дитину від українця. А вона була дуже красива і батьки того німця, Рудольф він ся називав, не боронили. Но вона чогось боялася їхати. Вона так тут і померла, вже в старості літ. І москаль її не рухав, бо вона ся переписала на своє прізвище, і сина переписала на своє прізвище.” (записано 12 серпня 2021 року в селі Добряничі від Катерини Пришляк (дів. Кушнір), 1934 р.н.)