ЯК НІМЦІ В ГАЛИЧИНІ СВЯТКУВАЛИ РІЗДВО?

На фото: святвечір німецької громади в Галичині. Фото з архіву п. Крістофера Цеклера

Як родина вчителів Філіппа Болленбаха колись святкувала Різдво з видатним гостем, сеньйором Емілем Ладенбергером у Дебелівці, Галичина ️(уривки зі статті Альфреда Болленаха у журналі "Blickpunkt Galizien" №6, грудень 2015)

Планування та підготовка: Батько хотів влаштувати своїй громаді блискучу вечірку на Різдво... І він повідомив пана Шульца про свої подальші плани: "Я хотів би зіграти з дітьми п’єсу з на різдв'яну тематику чи казку. Ви можете встановити сцену в класі?" Батько доручив ролі своїм школярам і дав їм тексти на вивчення. Мати розробиляла для них костюми. Вона шила одяг і загострені капелюхи, робила лляні бороди та перуки із залишків пряжі та тканини, крепового паперу та кольорового паперу, зібраного в селі.

Громада поставила у церкві велику ялинку. Мама з допомогою сільських дітей прикрасила її. На кінчиках гілок були свічки в тримачах. (Робі мав обов'язок своєчасно змінювати згорілі на нові, щоб уникнути пожежі.) На верхівці дерева засяяла велика зірка із золотого паперу. Над гілками розгойдувались ланцюжки зі складеного крепового паперу, також прикрашали ялинку ланцюжки з соломи. З гілок виблискували срібні нитки, а донизу звисали червонощокі яблука та золотисті волоські горіхи.

Перед сценою було крісло для суфлера. Цю роль виконував вчитель. Він вийшов із-за завіси і сказав: «Дорогий пасторе, шановна громадо! Ми починаємо виставу». Тоді хтось розсунув завісу і глядачі зааплодували. Гноми стали на коліна в напівтемній кімнаті і заспівали пісню. Вони співали про свою копітку працю та хитру магію.

Перед кожним актором-карликом стояла свічка, щоб освітити його обличчя. У напівтемряві сцени ці вогні зачаровували глядачів ефектом таємниці. Дерев’яними молотками актори в такт пісні простукували дошки підлоги.

Різдвяна служба: Після закінчення вистави майже вся громада пішла до церкви, за винятком тих, хто залишився охороняти будинки. Пастор проповідував, він пильно говорив про їхню спільну долю в чужій країні; наголошував на важливості своїх фестивалів, у шануванні Господа Бога у своїй традиції і присязі на готовність допомагати одне одному, солідарності у любові та дружбі один з одним, важливості у збереженні власної ідентичності. Його проповідь зворушила людей і зміцнила їхній настрій. «... Господь піднімає на вас своє обличчя і дарує вам спокій - амінь».

Святвечір вдома: Перед вікнами у вітальні стояла чудова ялинка, прикрашена, як у церкві, а також печивом та солодощами. Мама і Робі загорнули цукерки у блискучий червоний, синій, жовтий та зелений папір. На гілках висіли зірки із блискучого паперу, зі соломи та золота, а верхівку дерева прикрашав ангел. Біля ялинки на гостей чекав святковий стіл. Робі подав мамі руку, доопоміг увійти до кімнати. Попереду на скляній тарілці вона несла золотисто-жовтий віденський шніцель. Робі пішов за мискою із вареним рисом. Потім він також поставив миску з кисло-солодким домашнім буряковим салатом в центрі столу. Пастор і тато пили пиво, мама і Робі - чай. По завершенні до столу принесли домашній компот зі слив. Звісно, до та після вечері всі спільно молились. Після вечері пастор прочитав Різдвяне Євангеліє від Луки.

Потім всі разом колядували "Тиху ніч" та інші наші коляди.

Після того, як всі вдосталь наколядувались прийшов час вручення подарунків: пара калош і хутряна шапка для тата, панчохи з колінними штанами, дві сорочки та краватку для Губерта, велика коробка для фарби для Робі, обчислювальна машина з кольоровими дерев’яними кульками на дротах, для мами під ялинкою була нова праска. І для гостя-пастора також дитя Христос (в обличчі мами) щось загорнуло і поставило під ялинкою - чорно-синю авторучку, загорнуту в сріблястий папір.

Ще дві години пастор провів із родиною вчителя. Тоді хтось з громади відвіз його до залізничного вокзалу в Долині, бо на той час автобуса вже не було...