Embedded Files
Важкі міжвоєнні часи в Галичині спричинили масову хвилю міграції українців за океан.
Кінець 1920-их років. Підгайчики біля Львова. Родина Івана та Анастасії Романівих не була бідною. Проте надзвичайно працьовитою. Іван - чоловік вирішив поїхати до Америки та спробувати своє щастя. А потім і дружину забрав з собою. Планували заробити грошей і повернутися. Доля закинула їх... у Нью-Йорк.
Там народилися син Володимир і дочка Анна. 1935 року Іван зібрав усе нажите за кілька років майно в кілька клунків і велику дорожню скриню - куфер. Привіз дружину і дітей в Підгайчики, купив будинок, ґрунт, а в 1937 році поїхав знову в Америку. Мав там добру роботу - працював відлагоджувачем машин на швейній фабриці.
Хотів купити ще ліс, та й зайвий морг поля не зашкодить. А тим часом назрівала війна, в Підгайчики прийшли перші совєти. Іван про це дізнався і терміново купив квитки на корабель, щоб повернути дружину і дітей в Америку. Проте спрацювало КДБ - "В Америку захотіли, а на Сибір не хочете?"
Так Іван та Анастасія з дітьми залишилися назавжди по різні береги Атлантики.
Цікаво, що про Анну та Володимира в селі ще досі можна почути як про Ену та Волтея. Селяни звично вживали їхні імена на американський лад.
Анастасія все життя зберігала куфер, з яким Іван привіз її з дітьми додому. А потім передала скриню дочці Анні, що проживала до смерті у рідній батьківській хаті.
І вже племінниця Анни, дочка Володимира, Оксана Романів передала дідівську скриню - куфер до експозиції музейно-культурного центру “На Унтервалю”.
Ми називаємо такі речі - РЕЧІ СИЛИ, РЕЧІ РОДУ
Page updated
Google Sites
Report abuse