Від стеблини до килима. Як в Підгайчиках виготовляли тканину
Не так легко і дешево у 30-х роках минулого століття було купити полотна. Тому багато жінок виготовляли його самостійно.
Цикл виготовлення нитки з льону тривав приблизно рік. Тобто якщо у квітні селяни сіяли льон, то в одяг з нього могли вбратися, напевне, не раніше Великодня наступного року.
Перший етап - засівання льону та догляд за рослинами.
Другий етап - коли льон відцвів і стебла стали міцними, його вижинали, зв’язували у снопи і залишали в полі щоб підсихав на сонці.
Потім з нього вибивали насіння, а готові стебла залишали просто неба на кілька тижнів.
А далі стебла відбивали і виминали на спеціальному верстаті - терниці. Потім вичісували гребінням, щоб повністю відділити тверду оболонку стебла і залишити тільки м'які волокна.
Готові вичесані пасма лляного волокна - куделі - перетворювали у нитку прялі - вони пряли нитку звичайним веретеном. Сідаючи на лаву, підвішували куделю до жердини. Однією рукою жінка формувала з волокон куделі нитку, а іншою - майстерно намотувала її на веретено.
У деяких заможних родинах процес прядіння нитки був більш автоматизованим. Замість веретена жінки використовували прядки, що дуже полегшувало працю.
Прядіння, як правило, відбувалось взимку, коли вже не було польових робіт. Часто жінки працювали ночами при свічках чи гасових лампах.
Опісля починалась робота з ткацьким верстатом. В 30-х роках минулого століття у Підгайчиках були майстрині, які ткали для себе, а також працювали на всесвітньо відомій килимарній фабриці Михайла Хамули в Глинянах.
Михайло Хамула привозив ткацькі верстати, ескізи та нитки жінкам з околичних сіл додому, а потім забирав готові килими. Їх продавали у всій Галичині, а також експортували до Європи та Америки.