Відвідини локальних музейних просторів — це досвід, що надихає

Колонка куратора МКЦ “На Унтервалю” Станіслава Клосовського про меморіалізацію спадщини галицьких німців.

Звісно, що творення музейної експозиції — це найперше про МЕМОРІАЛІЗАЦІЮ обʼєкту дослідження та музеєфікації. То ж сьогодні я поділюсь досвідом відвідин німецької колонії Райхау в Любачівському повіті (Польща) та власними роздумами про проблематику і досвіди меморіалізації історії та спадщини галицьких німців-колоністів, викликані цими дослідженнями.

І так, у своїй рефлексії я спробую порівняти локальний освітньо-культурний центр у Польщі із нашим МКЦ "На Унтервалю"  — два простори, які утворилися в різний час, різними людьми та в різних контекстах, але так чи інакше через схожість обʼєкту меморіалізації (адже так чи інакше у фокусі обох музеїв чільне місце займає німецька меншина в Галичині у 1781 - 1940 рр.) є цілком порівнюваними.

Отже, Освітньо-культурний центр “Пастерувка” (Райхау (тепер Подлєсє), Любачівський повіт, Польща) та Музейно-культурний центр “На Унтервалю” (Унтервальден (тепер Підгайчики), Львівський район, Україна) — що схожого, відмінного та унікального у цих просторах?

__________________________

Вихідні дані

• Пастерувка — простір для освітніх подій, створений владою гміни (громади) Любачів у 2011 році в межах туристичного проекту. Загальний бюджет проєкту — 548 000 zł. Крім експозиції та простору для освітніх заходів має власні готельні приміщення, які можна орендувати. 

• На Унтервалю — музей з інтегрованим культурним простором, який заснували активісти ГО “Простір вільних ініціатив” у 2019 році зі згоди Підгайчиківської сільської ради (пізніше - Глинянської міської ради). Загальний бюджет проєкту, підтриманого Українським культурним фондом —  890 395 грн. Крім музею проводить культурні заходи, фестивалі, а також проводить краєзнавчі, історико-культурні дослідження та промоцію спадщини Глинянської ТГ.

__________________________

Проте сьогодні розглянемо саме важливі аспекти формування музейних експозицій обох просторів, а не весь спектр їхньої діяльності.

Тож розпочнімо. І, звісно, з проблеми.

До речі, матеріал цей хочу присвятити черговій річниці Йосифінської колонізації, адже 17 вересня минуло 243 роки з підписання цісарем Йосифом II патенту на колонізацію земель Королівства Галичини та Володимирії, а також Міжнародному дню туризму, який щорічно відзначаємо 27 вересня. 

Проблема. Фактична відсутність матеріальної культурної спадщини галицьких німців

В Райхау, як і в Унтервальдені бачимо досить скупу експозицію предметів спадщини місцевих німців. Цікаво, що і в першому, і в другому просторі ключовими репрезентантами спадщини є збережені автентичні хрести зі шпилів кірх, а також — двері.

Тільки у Пастерувці - це автентичні двері з лютеранської кірхи, а в МКЦ “На Унтервалю” - двері з житлового будинку Петера Фріца. Різниться також і спосіб експонування, адже у польському просторі законсервовані двері просто зафіксовані на початку експозиції, а в підгайчиківському музеї виконують роль, власне, більше меморіалізаційну, адже за віконними отворами дверей експонується колаж із фотографії місцевих мешканців з 1930-40х рр., які наче промовляють: 

“Ми тут жили, ми творили цю мультикультурну спільноту разом”.

Проблема фактичної відсутності предметів побуту, що могли б репрезентувати спільноту галицьких німців через етнографічні експозиції зумовлена тим, що у 1939-40 рр. німецька меншина в Галичині (польській та українській її частинах) перестала існували, а поодинокі її представники покинули місця багаторічного компактного проживання. Так, зараз поодинокі нащадки галицьких німців проживають у великих містах, більшість із них втратили свою німецьку ідентичність, не знають мови, не є носіями звичаїв чи притаманного їхнім предкам віровизнання. 

Водночас фактично до початку 1990-х років дослідження спадщини німців Галичини не були у сфері наукового зацікавлення, то ж речі побуту, залишені німецькими поселенцями у своїх житлах та господарських спорудах були знищені як непотрібні або зносились із часом в процесі використання їх новими мешканцями.

Особливість. Світлини та періодика 1920-30-х рр. — основа експозиції

Зважаючи на те, що спільнота німців - переселенців з Галичини починаючи з 1940-х років, тобто одразу ж після переселення, почала займатись документуванням та архівуванням своєї історії, то зараз ми маємо досить багато публічної візуальної інформації - нечисленні, але ґрунтовні видання містять сотні фотографій, що показують життя німецьких колоністів у Галичині сто років тому. Окрім того, варто відзначити видання “Blickpunkt Galizien” (видавець Die Galiziendeutschen – Geschichte und Erinnerungskultur e.V), що публікує не тільки актуальні новини, але й історичні дані, спогади, світлини. То ж в Музейно-культурному центрі “На Унтервалю” та в Пастерувці значну частину експозиції становлять саме візуальні матеріали.

Водночас в експозиції МКЦ "На Унтервалю" можна переглянути копії галицької періодики столітньої давнини, у яких є згадки про колонію Унтервальден та філіальні громади. У просторі, що репрезентує спадщину Райхау такого немає.

Відмінності. Контексти експозиції — від колонізації Галичини до творення мультикультурних спільнот

Ключове, що відрізняє наративи експозицій Музейно-культурного центру “На Унтервалю” та Освітньо-культурного центру “Пастерувка” — це різниця в акцентах створення та функціонування німецьких сіл у Галичині. 

У Пастерувці історія заснування німецького села Райхау не надто розкриває локальний багатокультурний контекст. Вона радше представлена у контексті Йозифінської колонізації загалом та фрагментами історії німецьких сіл (колоній) Любачівщини. 

Цікаво те, що частину експозиції займає так звана “Izba Węgierska” (угорська хата), оскільки центр позиціонує себе як простір польсько-словацько-угорської співпраці. Але це ніяким чином не репрезентує локального контексту.

Водночас експозиція МКЦ “На Унтервалю” не зосереджує увагу виключно на німецьких мешканцях, а розкриває багатокультурний контекст творення місцевої субрегіональної спільноти. Це зумовлено насамперед результатами попередніх краєзнавчих досліджень, які довели, що попри свою закритість німецькі спільноти у Галичині розвивались та контактували з  місцевими українцями, поляками та євреями (зокрема, у господарстві, виробництві, торгівлі, землеволодінні, обрядах та навіть через одруження). 

Представлення такому контексті історії німецької меншини у Галичині є більш повноцінним та реалістичним. Адже результати понад 150-літнього спільного проживання німців з іншими національними спільнотами на цих теренах помітні і досі — у мові, традиціях чи кухні.

Сімейна історія — у фокусі

Зважаючи на те, що історія невеликих населених пунктів (а німецькі колоністи жили здебільшого у селах) не вирізняється масштабними подіями широкого історичного значення, то основа експозиції у локальних музеях — це результати краєзнавчих студій та зафіксовані елементи усної історії людей, що дозволяють гостям глибше зрозуміти контекст життя людини на певній території в окреслений історичний період. І найчастіше те, що привертає увагу, — це локальна сімейна історія.

Тож експозиції обох просторів у різноманітний спосіб розповідають ті історії, які вдалось дослідити. І це те, що вирізняє простори з-поміж інших музеїв — не масштабом, а теплом та історіями звичайних людей творяться обидві експозиції. Це повертає гостей до важливого — до дослідження та збереження своєї сімейної історії. 

Адже відвідини таких просторів — це досвід, що надихає.