На вікенд до Підгайчик-Унтервалю влітку 1935 р.

Уявіть, ви йдете вулицями, де граються діти і спілкуються між собою переважно українською мовою. Час до часу з однієї з хат лунає гучний крик жінки, звернений до своїх дітей: “Елізо, Якубе, скільки я буду вас просити говорити рідною - німецькою”.

Далі ви проходите, наприклад, у суботу повз кілька єврейських хат і бачите, як дві жінки мило спілкуються між собою: “- Катаріно, дякую, що ви кожної суботи запалюєте мені піч,” - каже до місцевої німкені сусідка-єврейка, - ми ж бо не можемо у суботу працювати”.

Ви б не змогли не зупинитись, щоб не скуштувати смачнезного штруделя з яблуками і кардамоном у самотньої вдови пані Штайн, яка точно кожної суботи ввечері запікала його у своїй старій закіплявілій печі.

І якщо б, залишились на ніч в гостинній корчмі на Рогачках (тих, де розходяться дороги на Золочів і Перемишляни) у єврея Парнеса, то змогли б поласувати в пана Осипа Гасюка, що живе по сусідству, найсмачніших трускавок у всій околиці.

Якщо б ви у неділю вранці повернулись з хутора в село, то були б здивовані. Адже тут привітно спілкуються між собою парадно вбрані сусіди, а по кількох хвилинах розходяться у різні сторони - кожен у свій храм. Німці - у свою нещодавно відновлену після Великої війни протестантську кірху, українці - до дивом врятованої дерев’яної греко-католицької церковці, а поляки - до нещодавно збудованого невеличкого костелика, що у сусідніх Погорільцях.

Якщо б вам дуже поталанило, ви б точно підсіли на фіру до когось з українців, що через Лагодів і Добру, а далі через ліс їхали на недільну Літургію до Унівської Лаври. Їхали по особливе благословення на жнива від ігумена монастиря Климентія Шептицького - рідного брата Митрополита Андрея.

А ввечері ви точно б чули співи, чули б звуки бубна, цимбал і скрипки в українській Читальні у Двориськах, побували б точно на виставі в Читальні в Підгайчиках, чи як то казали місцеві “на горі”.

Ну і якщо б зійшлись всі зорі то, напевне, ви б змогли відвідати дитячий концерт у приватній німецькій протестанській школі.

Ех, якби ви змогли хоча б на один вікенд заглянути в галицьке село Підгайчики - Унтервальден, ви були б здивовані, як стільки різних людей за національністю, релігією, мовою вміли будувати свою громаду, мирно і доброзичливо співіснувати на невеликому клаптику чорнозему.

Звісно, не все було ідеально, але ж як би хотілось туди потрапити.

Хоча б на мить…

Ми відтворюємо такі історії в музейно-культурному центрі “На Унтервалю” у межах проєкту «Унтервальден 2.0.: реекспозиція Музейно-культурного центру «На Унтервалю». Робимо це завдяки партнерській програмі «Культура.Туризм.Регіони» Українського культурного фонду і Державного агентства розвитку туризму України.